Починаючи як документаліст, що висвітлював війну та відпрацьовував свою кіномову на складних соціальних явищах, Панагі поступово почав поєднувати документальну оповідь із елементами ігрового кіно. Після роботи на телебаченні та навчання кіномистецтву в колледжі він влаштовується асистентом до режисера Камбуціо Партові та знімає дві художні короткометражки за участю непрофесійних акторів, які отримують нагороди на фестивалі телевізійних проектів. Одна із них була оммажем на стрічку Аббаса Кіаростамі – чи не найяскравішого представника іранської нової хвилі, яким Панагі захоплювався ще з дитинства.

Він вирішує написати режисерові листа, в якому просить взяти до себе на будь-яку посаду – і Панагі стає асистентом класика. Саме Кіаростамі став одним із перших іранських режисерів, що почали експериментувати з поетикою документального кіно. У «Білій кульці» – першій повнометражній стрічці Панагі – ми бачимо значний вплив Кіаростамі (він допомагав молодому режисерові розробляти сценарій), та водночас фільм містить саме те, що хвилювало Панагі, та його авторську критику іранського суспільства.

На перший погляд, це просте дитяче кіно про дівчинку, яка хотіла купити на Новий рік велику золоту рибку замість малих, яких розводять на продаж її батьки. Але події стрічки відбуваються у Тегерані 90-х років, тож Панагі, як документаліст, мав простір для того, аби натяками та напівнатяками змалювати картину тогочасного суспільства. Стереотипізована східна гостинність тут ледь не повністю заміщується прагматичними ринковими рядами, в яких маленька Разьєх губиться й почувається ледь не як у Нью-Йорку. До того ж, сюжет будується навколо великої й жаданої золотої рибки, що видається ледь не святом порівняно із буденними золотими рибками, яких вирощує сімейство.

Ставити золотих рибок на новорічний стіл – традиція, без якої не обходиться традиційне іранське святкування. Але не варто забувати, що золота рибка цілком може читатися і як архетип людського бажання, що зустрічається в казках братів Грімм та Олександра Пушкіна. У дещо іншому вимірі золоті риби постають і в буддійській Аштамангалі – вони символізують багатство як певну кінцеву мету, що призводить до духовного очищення. Можливо, саме тому батьки до останнього не дають дівчинці дістатися дитячого, чистого й незаплямованого матеріалізмом бажання. Так, через родину – складову традиційного суспільства – Панагі показує тиск іранської культури на мрійників. Навіть батько, який застосовує насилля до свого сина, ні разу не з’являється у кадрі, тож його агресія видається знеособленою та наче посланим звище. Після виходу стрічка закріпила за Панагі зацікавлення каннської публіки – він отримав «Золоту камеру» за найкращий повнометражний дебют 1995 року.

Подальші стрічки Панагі намітили його власний шлях, хоча усе одно ще значно надихалися методами Кіаростамі. Найбільш явно це прослідковується у «Дзеркалі». У ньому Панагі розповідає просту історію про дівчинку, яку забули забрати зі школи. Вона намагається самостійно повернутися додому й зустрічає на шляху дорослих, які намагаються їй допомогти або лишаються осторонь. Саме в цій роботі Панагі вперше, у дусі метра Кіаростамі, поєднав документальний підхід із ігровим. Коли після довгих пошуків Міна сідає в автобус, вона несподівано починає дивитися прямо у камеру. Режисер робить їй зауваження з-за кадру, та раптом дівчинка зриває мікрофон, каже, що не хоче більше зніматися й тікає.

Якщо у першому фільмі режисера Разьєх цілком віддається ситуації та перебуває під контролем батьків, то вже у другому маленька Міна не піддається наказові не дивитися в камеру й покидає обставини, які її не влаштовують. Вибір маленької дівчинки на головну роль (до речі, її зіграла сестра юної акторки з «Білої кульки») пояснюється особливостями цензури. Режисери іранської нової хвилі часто писали сценарії саме під дитячі ролі, адже таким чином легше пройти цензуру – фільми про дорослих, що можуть містити елементи статевих стосунків, знаходяться під більш жорстким контролем. Так Панагі вдалося вкласти феміністичні мотиви у фільм, що, на перший погляд, зображав просту дитячу історію.