У часи «перебудови» на екранах Радянського союзу з’являлося багато кіно, яке було заборонене раніше. Разом із комедіями та трилерами глядачі пострадянського простору кинулися дивитися улюблену «полуничку». Важко розгадати, що під тією «полуничкою» ховалося насправді. Та серед фаворитів аудиторії, безумовно, була еротична драма Едріана Лайна «Дев’ять з половиною тижнів». Практично безсюжетний фільм передавався з вуст у вуста, і його популярність зростала з кожним новим переглядом – на відміну від його рейтингу в країні, де стрічка з’явилася цілком легально. У США її номінували на три «Золоті малини», хоча переоцінка картини за десять років потому виявила необроблений діамант.
На правду, історія, яка супроводжувала стрічку в кінопрокаті, не менш цікава за маніпуляції головних героїв одне з одним. Сюжет «Дев’яти з половиною тижнів» заснований на автобіографічній книжці Елізабет Макніл, але, на відміну від фільму, її сексуальна пригода не була схожа на радісну ейфорію. Макніл була постійно прикута наручниками до батареї, не могла самостійно поїсти чи навіть зачесати волосся. У стрічці її грає молода модель Кім Бейсінгер, яка зустрічає красунчика Джона Грея (Міккі Рурк) і заводить із ним роман – побудований на суто інтимних взаєминах без жодних конструктивних діалогів. Елізабет поступово усвідомлює небезпечність пропозицій Джона та врешті-решт з’їжджає від нього.
Згадки про першоджерело довелося позбутися в маркетинговій кампанії, адже інформація про травматичний сексуальний досвід із книги Макніл відлякала би від еротизму стрічки, якого у фільмі аж забагато. Режисер Едріан Лайн знаходить потрібні ракурси під дощем, ледве помітним світлом ліхтарів та вмикає найсексуальніший саундтрек 1980-х: Джо Кокер, Стюарт Коупленд, Браян Феррі, Eurythmics та дещо від Браяна Іно. Кім Бейсінгер у особливо відвертих епізодах довелося замінювати на дублерку – контракт не дозволяв їй оголюватися на екрані повністю. Тож автори фільму можуть вважати збудження глядача особистим досягненням. Завдяки несерйозності, навіть за 34 роки після виходу фільму, «Дев’ять із половиною тижнів» досі сприймається як еротика, що збуджує, не впадаючи у вульгарність та незграбність.
Та все ж кілька запитань залишаються відкритими. Режисер не дозволяв акторам спілкуватися між собою поза знімальним майданчиком і налаштовував їх одне проти одного, аби врешті-решт отримати від Кім Бейсінгер саме той емоційний зрив, який отримала її персонажка. Після зйомок у Едріана Лайна було 14 годин відеоматеріалу з Бейсінгер, які так і не ввійшли у фільм, а перша змонтована версія тривала п’ять годин. Основний пласт цих кадрів ми так і не побачимо, адже продюсери побоялися травмувати глядача істериками головної героїні і сконцентрувалися все ж на пристрасних стосунках протагоністів. Із часом Кім визнала, що ця роль дозволила їй відчути, що означає бути акторкою.
Кінематографісти часто вдаються до брутальних хитрощів, обманюючи своїх акторів. Таке трапилося, наприклад, на знімальному майданчику «Останнього танго в Парижі» – ще однієї еротичної драми, яка викликала чимало звинувачень у бік Бернардо Бертолуччі через брехню Марії Шнайдер про нереалістичність сцен сексу. На відміну від скандальної роботи італійця, творці «Дев’ять з половиною тижнів» не заходили так далеко. Ба більше, автори фільму надають перевагу не інтимним епізодам, а лише прелюдіям, тому на екрані частіше просто намазують одне одного медом, водять кубиком льоду по тілу або годують желе з ложечки. Було безліч можливостей зробити з Кім Бейсінгер суцільний сексуальний об’єкт для Джона, але фінал дає зрозуміти істинний меседж фільму. Це кіно не про кохання, а лише про сексуальний зв’язок, що живе дев’ять із половиною тижнів. У епоху #MeToo стрічка Лайна відкривається, як валіза Марселласа Воллеса з «Кримінального чтива», сяючи неоціненним досвідом, який нівелюють сексуальні партнери. На інтимних взаєминах і одному цукерково-букетному періоді не виїдеш, нехай і зі зовнішністю Міккі Рурка в довгому плащі.
Прекрасний фільм! Пам’ятаю з підліткового віку. Особливий. Драматичний. Дякую за статтю.