На момент виходу цього матеріалу український прокат трощать титани індустрії авторського кіно. Кожен з них неначе змагається за можливість шокувати глядача. Лука Гуаданьїно зі своєю «Суспірією», Ларс фон Трієр із «Домом, який побудував Джек», нещодавній антинаркотичний маніфест «Екстаз» Гаспара Ное, що збурив публіку до виру емоцій у соціальних мережах. Жак Одіар – ще один з цих титанів, але спокійніший та вже точно гуманістичніший. Його останній фільм «Брати Сістерс» тепло прийняли у Венеції і з пустими руками Одіар не поїхав. Режисер завоював Срібного лева за найкращу режисуру. Хоча є дещо важливіше, ніж ця нагорода, адже Жак Одіар поїхав з прем’єри у Венеції з успішним англомовним дебютом. А це велика рідкість серед європейських режисерів – настільки вміло адаптувати матеріал для англомовної аудиторії.
Книгу канадця Патріка Девітта «Брати Сістерс» хотіли екранізувати ще у 2011 році. Втім, довелося чекати довгих сім років, аби екранізація нарешті вийшла у світ. Одіара не так цікавить Дикий Захід роману, як сама історія двох братів-найманців. Вони вирушають у подорож, щоб вбити алхіміка, який добряче зіпсував репутацію їхньому босу. Режисер відразу відмежовує дві історії. В одній двоє братів постійно вчиняють різноманітні вибрики по дорозі до цілі. В іншій історії алхімік-золотошукач знайомиться зі спостережливим детективом, який мусить вивести його на слід братів Сістерс. Обидва сюжети переплітаються лише наприкінці, але час від часу перегукуються мотивами.
Найголовніший з цих мотивів позначається доволі рідкісною і неочікуваною темою для Дикого Заходу – самотністю. Ще є комплекс меншовартості, яким страждає старший брат Ілай, якому хотілося вбити власного батька, але натомість за нього цю роботу зробив Чарлі – харизматичний розбишака у виконанні Хоакіна Фенікса. Справжнім золотом цього проекту безсумнівно є Джон Сі Райлі, якого ще з часів «Магнолії» у Пола Томаса Андерсона хотілося побачити у серйозній ролі. Окей, у серйозній ролі, яка не заважатиме його комедійному таланту. Адже будемо відверті – «Брати Сістерс» не скидається на цілковито серйозну драму. Навпаки, складається враження, що Жак Одіар нарешті розстебнув верхні ґудзики на своїй сорочці, щоб вдихнути гумор у свій новий фільм. Сердешним героям доведеться переживати різноманітні хвороби, перестрілки, стрес та навіть ковтати живого павука (браво, Райлі!), але ці епізоди приправлені здоровою порцією іронії, що наповнює скетчі сміхом.
У сюжеті з Джейком Джилленголом та Різом Ахмедом драми трохи побільше. Чоловіки ось-ось винайдуть речовину, яка дозволяє бачити золото під водою настільки чітко, що не буде потреби в інших інструментах для його пошуку. Однак, за цієї золотою лихоманкою ховаються персонажі, які не знаходять собі місця у цьому світі. Джон Морріс у виконанні Джилленгола посеред фільму так і промовляє: «Я почуваюся, наче пустий циліндр». Тобто при всіх атрибутах вестерну (спітнілі замурзані обличчя найманців, смак пригод та кульмінаційний фінал, що ставить всі крапки над ї) «Брати Сістерс» – зворушливе кіно про людей, які народилися не в той час і не в тому місці. Ці люди шукають спокою там, де його де-факто бути не може. Від таких думок персонажів відразу знаходиш спорідненість з ними.
Незважаючи на відкидання жанрових рамок, про які говорить Жак Одіар мало не на кожній прес-конференції, у фіналі виживуть традиційно лише сміливі та пристосовані до такого життя. Та після всіх цих карколомних трюків, до яких наче вже і звик в кіно, але все одно захоплюєшся ними, приходить розуміння, що спокій насправді десь і існує. За Одіаром це батьківська оселя, у якій тебе завжди чекають, нагодують і дадуть притулок. У таких зворушливих моментах стрічка навіть не має вигляд пропаганди сімейних цінностей. На якомусь підсвідомому рівні після показу хочеться лише набрати батьків та просто подякувати їм і думками обійняти. Хіба здатен вестерн на таку мотивацію? На це питання Жак Одіар може лише тихенько всміхатися.
