«Толока»: кемп, капусник і Carpool Karaoke

400 років хати у двох годинах історичного блокбастера

Екранізація вірша Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості» важить у хронометражі майже дві години. Тож не варто дивуватися тому, що режисеру Михайлу Іллєнку довелося додати багато від себе. Про це попереджають і титри. Ідея випустити баладу кобзаря у вигляді стрічки належить не лише автору «Фужчоу» та «Сьомого маршруту», але й Івану Миколайчуку. У короткому переказі це історія боротьби Катерини та її хати проти загарбників, які щоразу руйнують її домівку, а село щоразу допомагає її відбудувати. Втім, якщо розібратися в тканині стрічки, кількість персонажів та подій аж тріщать над головною ідеєю фільму – єдності українського народу. Так часто буває з довгобудами, які згодом трансформуються, обростають декількома сюжетними лініями та ледве зав’язуються в логічний вузол наприкінці. «Толоку» теж не оминула ця доля.

Кіно буксує від початку історії про трьох козаків, які вирушають у Крим, щоби визволити з полону брата Катерини. Михайло Іллєнко, неначе підглянувши за роботою Чжаном Імоу «Будинок літаючих кинджалів», театралізує ці події: невидимі мотузки, на яких підвішені козаки в битвах, та надмірна емоційність персонажів заважають розкодувати жанр фільму. Поява братів Капраненків, яких клонували заради комічного ефекту, спричиняє щонайбільше подив, й аж ніяк не усмішку. Ще й кількість монтажних склейок ніяк не допомагає зрозуміти, хто тут залишиться головним героєм, а хто – другорядним. А от поява Пилипа Іллєнка, Фагота та решти впізнаваних облич радше вказує на капусник у дусі останніх «Зоряних війн». 

Екранного часу в Катерини дедалі більшає, але додати до її образу принаймні якогось характеру не вдається. Її функція полягає в переживанні через постійні руйнації хати та смерті своїх синів, але зробити з неї багатовимірну персонажку не вдається. Михайло Іллєнко щоразу прагне відволіктися на іншого харизматичного героя.

За нескінченним літописом можна просто втомитися і пропустити найцікавіші моменти фільму. В Михайла Іллєнка традиційно найкраще виходить працювати без слів і з образами. Тому епізод із мовчазним Йосипом Сталіним, який порухом люльки наказує вбити синів Катерини, працює аж надто яскраво на фоні інших подій. За цим епізодом стоїть потужна метафора засівання поля канцелярськими скріпками замість зерна. Згодом із них проростають колючі дроти, що уособлюють радянські табори. Якби вдалося зняти все кіно з таким символізмом, не відволікаючися на персонажів, експеримент можна було би з легкістю виправдати. 

Але вже за кілька хвилин у кіно святкують новосілля Катерини в новій хаті й одного з музик забирає «пожежна» з написом «Чорнобиль». У таких епізодах відчутно бракує тонкості та креативності. Щоправда, режисер час від часу виправляється – сцена з похоронами хати, де камера дивиться на Катерину, немов із труни, допомагає глядачу оцінити оселю як живий організм.

Нерівність фільму, звісно, можна списати на тривалість зйомок, у процесі яких сценарій дописувався й переписувався. Михайло Іллєнко навіть і зараз планує дозняти кілька сцен і перемонтувати повний метр у серіал. Зрозуміти його можна, адже матеріалу назнімали стільки, що виробництво не спинити. Але ж і кіно розвалюється, як тривке вапно, яким підшліфовують хату з різних боків. 

Скажімо, коли персонаж Богдана Бенюка з’являється наприкінці фільму, він повністю забирає увагу на себе. Він грає Ломака – ловця блискавок, який міксує українську з італійською, ходить у поношеному одязі електрика й загалом складає враження такого собі Арчибальда Таттла з фільму «Бразилія» Террі Гілліама. Навіщо додавати другорядному персонажу стільки деталей і залишити Катерину без жодної характерної риси? Попереднім стрічкам Михайла Іллєнка теж часом бракувало цілісності, але «Толока» зі своїми строкатими героями заходить надто далеко. 

Логічно було би завершити фільм містком у наш час. Так і відбувається, але поправка на сьогодення спричиняє несамовитий крінж. Актори, співаки та режисер їдуть у своїх автівках із коробками (написи свідчать про гуманітарку) і виспівують «Чорні очка, як терен». Це скидається на український варіант Carpool Karaoke, якому не вистачає прив’язки до фільму. Неначе дивишся український Youtube, а не фільм у кіно. 

Однак, «Толока» – це приклад необачного кемпу, що мусить бути побаченим. Кемп у цьому випадку – це стиль, що увібрав несерйозність, театральність та тягу до штучності. Низьке та прекрасне зустріли один одного в «Толоці». Недоліки фільму ненавмисно стають плюсами, бо всі сцени розважають своєю химерністю та протилежністю одна одній. Фільм Михайла Іллєнка можна використовувати як контрастний душ, що поєднує театралізовану комедію в дусі Мольєра, недорогу 3D-анімацію та серйозність бойовиків про козацький дух. Досі незрозуміло, як це можна було склеїти в одному кіно. Однак, перевірити таку непоєднуваність варто на великому екрані.

Толока
2020
режисер: Михайло Іллєнко
жанр: фентазі, історична драма
у головних ролях: Іванна Іллєнко, Дмитро Лінартович, Богдан Бенюк, Сергій Романюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ігор
Ігор
28 днів тому

Погоджуюся з висновками автора.
Маю питання: ви дійсно вважаєте слово “крінж” доречним у цьому тексті?

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: