2022 рік був дуже дивним для кіно в Україні. На тлі обмежених кінотеатральних релізів усю осінь майже щодня проходили фестивалі, де акумулювалися міжнародні та національні артгіти.
Тому наш цьогорічний топ – це не лише про найкраще кіно 2022 року. Це певним чином погляд у майбутнє – на ті фільми, які ми ще побачимо в широкому (чи обмеженому) прокаті 2023-го, або дочекаємося на стримінгах.
«Після сонця»
Aftersun, реж. Шарлотта Веллс
Алекс Малишенко
«Після сонця» можна порівняти з піснями Лани Дель Рей – це водночас світле та сумне кіно про людину, яка глибоко в собі тримає біль.
На позір фільм прикидається простою стрічкою про меланхолійний літній відпочинок доньки та батька. Поступово він затягує нас у свій світ завдяки тонкій роботі над атмосферою.
«Після сонця» рясніє недомовками та повільно розкривається. Й усе заради декількох секунд, які змінюють наше сприйняття побаченого та залишають слід після перегляду.
«ТАР»
TÁR, реж. Тодд Філд
Соня Вселюбська
Тодд Філд, який зняв декілька нехитрих драм 15 років тому, несподівано для всіх увірвався на Венеційський кінофестиваль з однією з наймасштабніших картин цього року. «ТАР» – це детальний, радикально символічний портрет грубої та нескінченно талановитої диригентки. Режисер не залишає глядачеві шансу зайняти нейтральну позицію до цієї особистості: ти або ненавидиш її, або закохуєшся.
Варто визнати, що Кейт Бланшетт у картині набагато більше, ніж самого фільму. Тож не дивно, що їй уже пророкують «Оскар» за найкращу жіночу роль, що буде цілком виправдано.
«Памфір»
Альона Шилова
Суб’єктивно найкращий фільм часів незалежної України, який поєднує в собі жанри трилера, драми та криміналу. «Памфір» тяжіє до монументальності грецької трагедії, при цьому не втрачаючи гумору та світлих моментів. Він дарує глядач(-к)ам вигадливу, цілісну стрічку, з неймовірною увагою до деталей, виваженим саспенсом, майстерною режисурою, неперевершеною операторською роботою та блискучими перформансами.
Це фільм, який хочеться передивлятися, розглядати та проживати знову й знову. Він задає високу планку (як у сенсі кінематографічної якості й виробництва, так і в сенсі глядацького досвіду).
«Будинок "Слово". Нескінчений роман»
реж. Тарас Томенко
Алекс Малишенко
Довгий час здавалося, що над українськими фільмами про історичних постатей тяжіє якесь прокляття. Герої(-ні) часто виходили пласкими, в’ялими та позбавленими ознак життя.
«Будинок “Слово”. Нескінчений роман» ламає цю прикру традицію та створює об’ємний, а головне живий портрет діячів та діячок Розстріляного відродження.
Герої фільму пишуть, сваряться, випивають та кохаються, поки десь у віддалених владних кабінетах підписуються накази про їхні арешти. Це важливе нагадування про нашу історію, яку намагалися стерти майже сто років тому та яку намагаються знищити зараз.
«Крихка пам’ять»
реж. Ігор Іванько
Соня Вселюбська
Напевно, найзворушливіший український фільм 2022 року. Режисер Ігор Іванько задокументував особисту історію свого дідуся Леоніда Бурлаки, колись провідного оператора Одеської кіностудії. На прикладі історії сім’ї режисер розповідає про пам’ять, що раптово стирається під тиском безжального часу. Напрочуд актуальна тема для України – як у розрізі індивіда, так і глобальних історичних процесів.
реж. Антоніо Лукіч
Соня Вселюбська
Довгоочікуваний фільм Антоніо Лукіча – це смішна та зворушлива комедія про близнюків Колю та Васю, які намагаються знайти свого батька в далекому Люксембурзі. Фільм трактує прості життєві істини та дуальність людських почуттів на прикладі побутових ситуацій, які абсурдно пов’язані між собою. Все це показано крізь блискучий сценарій, неперекладний суржик та особисту історію режисера.
«Рішення піти»
Decision to Leave, реж. Пак Чхан Ук
Альона Шилова
Перший по-справжньому еротичний трилер 2022 року (з урахуванням того, що головні герої майже не торкаються одне одного й цілуються лише раз).
Пак Чхан Ук знов проводить для глядачів(-ок) майстерклас із режисури та саспенсу (свою компетентність у яких він довів ще в «Олдбої»).
Режисер клопітливо вибудовує напругу, перетворюючи етапи розслідування вбивства на найромантичніші жести, й майстерно працює з образом фатальної жінки, що рідко зустрінеш в сучасному кіно.
За структурою «Рішення піти» має багато спільного зі «Служницею» (попереднім фільмом режисера), однак фінали стрічок суттєво різняться щодо емоцій. Меланхолійне закінчення може як задовольнити глядачів(-ок), додавши фільму поетичного обрамлення, так і принести глибоку дисатисфакцію, перекресливши всі переваги детально вибудованого сюжету.
Bones & All, реж. Лука Гуаданьїно
Альона Шилова
Багатий у своїх сеансах, та ще багатший у візуальній витонченості, «Цілком та повністю» може бути прекрасним доповненням у потенційній трилогії Луки Гуаданьїно (куди ввійде також «Суспірія»).
Із тендітною акторською грою Тейлор Рассел (якій стрічка неодмінно принесе ще більше цікавих ролей), детальною роботою художника-постановника та музичним супроводом від Трента Резнора й Аттікуса Росса («Соціальна мережа», «Загублена») – «Цілком і повністю» точно є одним з найвизначніших фільмів 2022 року.
«Вічна донька»
The Eternal Daughter, реж. Джоанна Гоґґ
Соня Вселюбська
Історія про недовгу подорож доньки й матері до заміського готелю з Тільдою Свінтон у обох головних ролях. Це місце є сакральним для двох героїнь, воно наповнене пам’яттю та оповите туманом. Готична атмосфера фільму нагадує літературні твори Вікторіанської доби, де жінки намагалися впоратися зі своїм примарним минулим.
Фільм оповідає про людський потяг видати бажані стосунки з батьками за дійсне. Це і в реальному житті часто має відтінки горору, а тим паче – у «Вічній доньці».
«Танок смерті»
Morana Sati/Danse Macabre, реж. Тунска Пансіттіворакул, Фассаравін Кулсомбун
Алекс Малишенко
У середньовічній Європі були популярні сюжети та містерії «танки смерті», які нагадували, що всі ми помремо. Режисери Тунска Пансіттіворакул, Фассаравін Кулсомбоон (Thunska Pansittivorakul, Phassarawin Kulsomboon) озброюються цією традицією, щоби показати як насильницьки помирали у Таїланді протягом останнього століття.
Їхня лють не знає меж: вони проїжджаються бульдозером по «незручній історії», туристичному образу країни, королівській сім’ї та військовій хунті, за що реально можна потрапити до в’язниці на 30 і більше років.
Сміливість політична підкріплюється не меншою зухвалістю форми. Тут, ніби в блендері, перемішані архівні кадри, сповнені насилля, музичні відеовставки, елементи гомоеротики, перформанс та ігрові сцени з привидами. Розбачити це неможливо.
