Сполучені Штати Америки. За ревучими двадцятим настає Велика депресія, а за нею – Друга світова війна. Європа – колиска кінематографу – в руїнах. США активно брали участь у війні, але роботу «фабрики мрій» це не зупинило (чим частково і пояснюється подальше домінування Голлівуду). Та як і будь-яку країну, що пережила війну, Америку наздогнала хвиля песимізму і нігілізму, а ці настрої, у свою чергу, безпосередньо позначилися на кінематографі. Класичні герої і наївно-оптимістичні теми Голлівуду Золотої епохи змінилися на темні і заплутані історії, сповнені сумом і непевністю в майбутньому. Крах ілюзій – загальносоціальна травма, яка розвивалася в американському суспільстві близько 15 років. Коли ворог був розбитий і закінчилася одна війна, незабаром почалася інша – війна всіх проти всіх.

Кольорові голлівудські блокбастери кінця 30-х років, як то «Чарівник з країни Оз» і «Віднесені вітром», були надзвичайно популярні у схильної до ескапізму американської публіки. Ці фільми категорії А зазвичай продавалися кінотеатрам блоками разом із сотнями фільмів категорії B (B movie – малобюджетні комерційні кінокартини, які при цьому не є ані артхаусом, ані порнофільмом). Останні знімалися з мінімальними бюджетами, та продюсери не цуралися вибирати теми, невластиві класичному Голлівуду – в хід ішли кримінальні історії, фільми жахів, наукова фантастика, мюзикли тощо. У зв’язку з незвичайною дистрибуцією, фільми категорії B практично завжди приносили прибуток, тому режисерам було дозволено експериментувати. Самих режисерів не бракувало: починаючи з 20-х років, і особливо під час Другої світової війни, в США емігрувала величезна кількість талановитих європейських кінематографістів (Фріц Ланг, Роберт Сьодмак, Біллі Вайлдер, Франц Ваксман, Отто Премінджер, Карл Фройнд, Макс Офюльс, Дуглас Сірк, Фред Ціннеманн), які залишили власний слід в історії кіно. Багато з них були яскравими представниками німецького експресіонізму і майстрами роботи з виразним світлом і тінню, фатальними жіночими персонажами і екстремально поетичною операторською роботою. Не дивно, що саме експресіонізм так уплинув на похмуру і загадкову стилістику нуару. Дивно, що ця естетика поєднувалася з тягою до реалізму, яка особливо гостро відчувалася після Другої світової. Несумісні речі відмінно поєдналися: талановитим експресіоністам не потрібні були декорації, оскільки вони створювали їх з натури за допомогою світла, тіні і спеціальних ефектів. Більш просунуте повоєнне обладнання, мобільні і досвідчені оператори (більшість була ветеранами Другої світової), маленькі бюджети і тяга до реалізму окреслили народження такого позажанрового явища, як film noir.