Маленька червона сукня
In Fabric, реж. Пітер Стрікленд
У Лондоні коїться якась чортівня. По телевізору показують зомбуючу рекламу ательє. У цьому «магазинчику жахів» головна героїня знаходить привабливу червону сукню. Спершу одяг лишає на ній неприємні шрами, а згодом починає поводитися, наче суцільне прокляття. І схоже, що знищити сукню так просто не вдасться. Та і повернути не можна – постійно зникає чек.
Схоже, Стрікленд передивився кілька разів «Суспірію» Даріо Ардженто і нарешті відроджує жанр джалло у британському кіно. Перша половина стрічки – суцільна насолода, дика суміш сексуальності, страху та насилля. Підкреслюють це божевілля басовиті гітарні рифи та сюжетна лінія-доповнення з відьомським ательє, яке, як годиться, приховує таємниці. Режисер розбавляє цю суміш хорошим гумором, що раптово у другій половині фільму підсилюється з кількістю гегів. Умовний другий акт все-таки не так сильно чіпляє за нервові струни, але все ще лякає різкими випадами та звуками скреготіння вішалки, на якій висить злопам’ятне вбрання.
На ОМКФ з подібним сюжетом показували «Оленячу шкіру», але Кантен Дюп’є лише вміло розігрував своїх глядачів абсурдними персонажами. Стрікленд же створює геги лише навколо буденних ситуацій, залишаючи маленьку червону сукню центральним об’єктом трилера та фільму жахів. Сміх народжується скоріше від полегшення, що саспенс досяг своєї мети. До того ж, британцю зовсім не відмовиш у вишуканому візуальному стилі, який неодмінно заслуговує найбільших екранів. Обов’язково відвідайте, адже жанрове джалло, що поєднує у собі сексуальність та насилля, дедалі рідше з’являється у кіно.
Портрет дівчини у вогні
Portrait de la jeune fille en feu, реж. Селін Ск’ямма
XVIII століття. Французька Бретань. До мальовничих ландшафтів приїздить Маріанна, якій доручено зробити портрет Елоїзи. Остання ось-ось має вийти заміж. Але попри секретну партію, яку розіграла її родичка, Маріанна мусить приховувати свою роботи від Елоїзи. Довго приховувати нічого не вдасться та між жінками спалахне іскра.
Приз за найкращий сценарій та «Квір-пальма» на Каннському кінофестивалі вже добряче підігріли інтерес до стрічки Ск’ямми. Попри візуальну довершеність, стрічка розгортає перед глядачами емоційну історію любові митця до його об’єкту, Поступово їхні відносини перетворюються у справжнє кохання. Режисерка дуже скрупульозно поставилася до проєкту і повсякчас кіно нагадує величезне полотно епохи рококо, від якого неможливо відірватися. Додайте сюди ще й римування з історією Орфея та Еврідіки та «Чотири пори року» Вівальді й статична картинка починає гратися всіма фарбами. Фантастична хімія вибухає і між головними акторками Адель Енель та Ноемі Мерлан. А вишенькою на цьому торті стане кількахвилинний катарсис однієї з персонажок, який вкотре доводить, що мистецтво та кохання рухають світ, збадьорюють дух та роблять людей живими істотами у світі, де лише хвилі мусять розбиватися об скелі.
Придністров’я
Transnistra, реж. Анна Еборн
Група підлітків з п’ятьох хлопців та однієї дівчини Тані проводять своє літо на ставку. Разом вони викурюють цигарки, купаються, грають та навіть закохуються. Їхньому дозвіллю нічого не заважає, крім потенційної втечі з цього примарного села, в якому нічого робити.
Окрім програми «Фестивалю фестивалів» та «Міжнародного конкурсу» дістався і до «Спеціальних показів» (що можливо назвати і сплячими хітами). Кіно Анни Еборн згадує Придністров’я лише побіжно, тому жодного фактажу тут не знайти. Натомість це просто щира та місцями зворушлива історія, знята на зернисту 16-мм плівку, яка все пам’ятає та пізніше пригадає. Для режисерки підлітки виявилися достатньо відкритими, вони не позують та не грають на камеру. У найкращі моменти тут хочеться пригадати «Юність» Річарда Лінклейтера, який у художній формі зумів вловити цей нерв дорослішання, який прослідковує і Анна Еборн. На жаль, у «Придністров’ї» так і не народжується цілісної історії. На цю стрічку варто йти лише за веселощами та легкістю, що завжди знаходилася у походах на природу, пізніх вечорах із друзями та серйозних розмовах про те, кому хто подобається. Поступово кіно переходить на сторону Тані, яка частіше всіх показує характер і з перших кадрів демонструє свою харизму «дорослої дівчинки». Що трапиться з хлопцями – історія замовчує, але після перегляду залишається хороший присмак невтраченого часу. Тому при нагоді радимо познайомитися з придністровськими друзями поближче.
Рецензії на фільми фестивалю
