Бум «американських незалежних» у 90-х роках нагадує революцію французької «нової хвилі» 60-х. Як свого часу Годар і Трюффо переосмислили «таткове кіно», Тарантіно, Аронофскі, Содерберг, Уес Андерсон і Пол Томас Андерсон вдихнули нове життя у американський кінематограф, що знаходився у глибокій стагнації. Саме переосмислення старих технічних прийомів дозволило ПТА створювати кадри, стиль яких впізнаєш із перших секунд.

Улюблена техніка Андерсона, особливо в його ранніх фільмах, це стедікам і довгі панорамні кадри. Режисер використовує довгі однокадрові сцени для експозиції історії, щоб познайомити нас із героями і їх взаємовідносинами, показати простір або випадкові взаємозв’язки. Як і класики на кшталт Скорсезе, Кубрика і Олтмена, Андерсон чітко усвідомлює гіпнотичну природу кадрів, знятих стедікамом. За винятком«Майстра» і «Примарної нитки», оператором всіх фільмів Андерсона є Роберт Елсвіт. Його камера всевидюча – за допомогою кранів, [tooltip content=”Операторський візок із закріпленою на ньому камерою, призначений для плавної зйомки з горизонтальним рухом.” url=”” ]доллі [/tooltip]і довгих панорам вона стежить і переслідує персонажів. Крім цього, ПТА досі знімає всі свої фільми на плівку, що тільки підсилює гіпнотичний ефект.

Майстерно режисер підходить і до загальних планів, які створюють «епічний дух» і підносять героїв – порноактор це, продавець вантузів чи нафтовик. Ефект відчуження підкреслюється завдяки анаморфним лінзам і широкому аспекту кадру. Герої ніби губляться або змішуються із простором навколо. Так само уважно Андерсон підходить і до крупних планів, які, завдяки майстерній роботі постійного монтажера Ділана Тіченора, створюють потрібний емоційний ефект. Робота Тіченора особливо помітна в «Нафті» яка має неймовірно довгі кадри за мірками індустрії. Кожен наступний кадр очікується глядачем в напрузі, як при перегляді горору. Використовуючи повільні напливи замість стедікаму, Андерсон максимально концентрує нашу увагу на тому, що відбувається. Замість банальних діалогів-вісімок, Андерсон любить використовувати швидке панорамування. Внутрішньокадровий монтаж – ще одна особливість робіт Андерсона. Завдяки панорамам і довгим кадрам він створює спритні мізансцени, які видозмінюються рухами камери, не вдаючись до звичайних стрибків за допомогою монтажу. Улюблений прийом багатьох режисерів (наприклад, Вонга Кар-Вая) – кадр-в-кадрі – також  присутній у всіх фільмах Андерсона.

Впізнати фільми ПТА можна і за основними темами, які він розкриває. Одна з головних – це значення сім’ї в житті. У «Фатальний вісімці», «Ночах в стилі бугі» і «Майстрі» головні герої утворюють такий собі сурогат сім’ї з людьми, що займаються підозрілою діяльністю (карти, порно, секта). В «Магнолії» і «Любові, що збиває з ніг» ми бачимо, як сім’я може нашкодити і травмувати. У «Нафті» головний герой зрікається власного сина – у фільмах ПТА таке ставлення до родини прирівнюється до смертного вироку. Більшість історій в його фільмах відбуваються в різні історичні епохи, в епохи великих змін. Головні герої Андерсона – зазвичай люди, що намагаються знайти себе в новій ролі, переосмислити своє життя і почати нову главу. Навіть у найтемніших і найзаплутаніших історіях проявляється головна риса характеру Андерсона – оптимізм.