Існує такий острів – Лідо. Він особливий, адже саме там щороку у вересні відбувається грандіозна мистецька подія – Венеційський кінофестиваль. Це найстаріший зі світових кінофестивалів – він існує з 1932 року. Ініціатива створення належала Беніто Муссоліні, але, як і у випадку більшості політиків у мистецтві, його роль була досить опосередкованою. Організацією займався граф Джузеппе Вольпі, власник готелю Excelsior, який захотів зробити його більш світським. Фестиваль ще називають «Mostra», що означає «виставка», адже його було засновано як кінематографічну частину Венеційського бієнале (виставка різних видів сучасного мистецтва).
Роки йшли, фестиваль двічі призупиняв своє існування, проте не збивався з рахунку. Наразі нагорода Муссоліні має назву «Золотий лев» – найголовніший приз, а от графові все ще віддають пошану, вручаючи нагороду під назвою «Кубок Вольпі». У 2018 році фестивалеві вировнилось 75 років. Пропонуємо розібратися, чим цей титан особливий, розберемо стрічки-переможців різних років та віднайдемо ті «інгредієнти», які допоможуть створити ідеальний рецепт кіно для Венеційського кінофестивалю.
переможець 2002 року
Сестри Магдалини
The Magdalene Sisters
Сюжет: події відбуваються у жіночому виправному притулку Святої Магдалини в 60-і роки ХХ століття. Під заступництвом католицької церкви, «благочестиві» монахині та священники чинять справжнє зло. Дівчата піддаються моральному та фізичному насиллю та приниженням. У притулку процвітають голод та жорстокість. Молоді жінки там психологічно зломлені, проте надія все ще живе в їхніх серцях.
Проблеми, які порушено: сексизм, нерівність (чоловік-жінка, людина-церква), вседозволеності католицької церкви.
Головні герої: справедливу Маргарет зґвалтував кузен на весіллі її подруги, недозволено гарна та амбіційна Бернадетта відкрито фліртувала з хлопцями, дружня та добра Роза народила дитину поза шлюбом. Все це – страшні гріхи для тогочасного соціуму, тож саме за них будуть карати у виправному притулку. Всі три дівчини насправді зовсім не заслуговують на ту жорстокість, з якою до них ставляться. Вони ладні на все, аби стати вільними.
Діалоги: повністю відповідають атмосфері 60-х, але разом із тим ми бачимо не лише звичайних людей, але й монахинь. Скрізь діалоги показано, наскільки презирливо та з відразою вони ставляться до жінок, які живуть у виправному притулку. Монахині не забувають говорити про те, що покарання дівчата отримують не від них, а від Бога.
Особливості операторської роботи: зйомки здійснювались лише ручною камерою та камерою на штативі. Це було зроблено з метою зосередити всю увагу саме на персонажах, а не на композиції кадру. Створено похмуру гнітючу атмосферу, проте з яскравими елементами там, де необхідно передати красу – рум’янець на щічках красуні-героїні, свіжа зелена трава, блакитне небо.
Акценти фільму: важливим є посил фільму, адже становище жінок у притулку Святої Магдалини – не вигадка. Режисер написав сценарій після того, як подивився документальну стрічку. Останній з таких притулків закрили у 1996 році – не так вже й давно на момент виходу роботи Муллана. Проти стрічки виступав Ватикан, проте вона все ж вийшла в прокат.
переможець 2003 року
Повернення
Сюжет: ми бачимо історію двох братів, які росли без батька. Повернувшись з прогулянки, вони раптово з’ясовують, що він вдома, спить. Хлопцям доведеться познайомитись із чоловіком, який поводитиме себе так впевнено та рішуче, ніби він завжди був поруч. Батько забирає хлопців на острів, аби вони пройшли справжню школу життя.
Проблеми, які порушено: батьків та дітей, дорослішання, наслідування батьківської поведінки та непокори їй, сприйняття Бога.
Головна героїня: Андрій – покірний син, який прийняв волю сильнішого та старшого, саме він поступово перейматиме батькову поведінку. Іван – не приймає авторитет батька, відштовхує його та відмовляється розуміти, чому він повинен любити та слухатися того, кого не було поряд із ним у період дорослішання. Батько – загадковий наставник, який може здатися суворим, проте завжди виправдано та доречно.
Діалоги: жодної зайвої фрази. Кожна репліка або порушує важливе питання, або надає на нього мудру відповідь. Навіть нічні бесіди братів допомагають краще зрозуміти, через що вони проходять, раптово познайомившись із батьком. Його ж слова – виховні та повчальні.
Особливості операторської роботи: фільм хоч і кольоровий, проте його відзнято у похмурих сірих тонах. Це допомагає створити напружену атмосферу. Багато розлогих, проте мінімалістичних пейзажів. Оператор часто вдається до геометрії в кадрах, що також є проявом мінімалізму. Все це дозволяє залишити в кадрі лише те, що має значення для цілісної картини сюжету. Деталі створюють повний образ всього, що відбувається.
Акценти фільму: стрічка пронизана біблійними мотивами. Вперше хлопці бачать батька в позі з картини «Мертвий Ісус» Андреа Мантеньї. Потім – обід, наче «Таємна вечеря», до цього – обряд ініціації (стрибки у воду), який один із хлопців не пройшов. Події у фільмі відбуваються протягом семи днів. У братів імена апостолів. Як і Христос, батько навчає Андрія та Івана жити та виживати, словами та власним прикладом він готує їх до дорослішання. За словами ж самого режисера: «Повернення» – модель взаємин людини із Богом. Я маю на увазі Івана та Андрія, людей, які по-різному переживають весь обряд ініціації».
переможець 2008 року
Реслер
The Wrestler
Сюжет: Ренді «Баран» Робінсон був відомим реслером у 1980-х. Був успіх, гроші, слава, проте 20 років потому все зовсім інакше. Він вже немолодий, доводиться виступати за копійки у невеликих залах, проте, окрім реслінгу, у Ренді немає нічого, тож він не дуже замислюється над життям, доки не стається інфаркт. Займатися спортом більше не можна, тож з’являється бажання відновити стосунки із дорослою донькою, запросити на побачення подругу-стриптизерку, навіть змінити роботу. Всі ці спроби призводять лише до одного – повернення на ринг.
Проблеми, які порушено: самотності, батьків та дітей, нездатності адаптуватися у довкіллі, улюблена робота як спосіб втечі від реальності.
Головний герой: на ринзі – самовпевнений, пристрасний, відчайдушний, поза межами рингу – нерішучий, добрий друг дітвори, самотній, наче ведмідь у сплячці. Коли йдеться не про роботу, то Ренді одразу стає невпевненим та заплутаним у власному житті.
переможець 2010 року
Десь
Сюжет: голлівудська кінозірка Джонні Марко купається в промінні слави. Фотозйомки, інтерв’ю, нагороди, вечірки, романи, натовпи прихильниць – невід’ємні складові його життя. Він змучений та апатичний, обожнює лежати в своєму готельному номері та милуватися тим, як дві кралі-стриптизерки виконують для нього рольові танці. До речі, в нього є 11-річна донька. Час, який він майже випадково проводить із нею, змінює його житті.
Проблеми, які порушено: батьків та дітей, самотності, ідолопоклонства.
Головні герої: про Джонні ми розповіли у сюжеті, а от донька заслуговує окремої уваги. 11-річна Клео – відмінниця з великої літери. Вона вміє готувати, займається фігурним катанням, не за роками розумна та дотепна, у вільний час вирішує судоку, проте майже зовсім не була потрібна ані матері, ані батькові. Всі жінки в фільмі, крім цієї дівчинки – шаблонні та однакові, спрямовані лише на те, щоб втамовувати пристрасть її батька та підлещуватися до нього.
Діалоги: повсякденні, розмовні, малослівні. Майже наприкінці фільму Клео зривається та починає плакати у машині батька. На його питання вона відповідає суто по-дитячому: «Я не знаю, коли мама повернеться. А тебе ніколи не буває поряд». Вона нарешті демонструє те, чого їй найбільше не вистачає у житті – уваги, турботи та ласки. Це переломний момент, після якого Джонні доведеться переосмислити своє житті.
Особливості операторської роботи: яскравий та насичений кольорами фільм, що допомагає створити світську атмосферу. Подеколи мінімалістичні кадри із краєвидами або загальними планами додають стрічці смаку.
Акценти фільму: попри зовнішнє світське життя та насолоди ним, внутрішньо це все ж драма. Глибока дитяча туга та самотність – ось що насправді на першому плані. В кульмінаційний момент герой на межі того, аби приректи доньку на дорослішання без уваги, без необхідної похвали та турботи. Він зрештою приймає правильне рішення, яке має стати зразковим для багатьох заклопотаних сімей.
переможець 2015 року
Desde allá
Сюжет: 50-літній самотній багатій має роботу – протезує зуби. Має він і хоббі – видивляється молодих хлопців на вулиці, платить їм за спілкування та ще деякі нюанси (ні, він не спить із кожним із них, проте мастурбує на відстані, насолоджуючись виглядом молодого тіла). Одного разу він обирає 17-літнього хлопця, який веде злочинний спосіб життя. Ця зустріч матиме неабиякий вплив на обох.
Проблеми, які порушено: самотності (навіть коли є родичі та близькі люди), батьків та дітей, нереалізованої сім’ї.
Головні герої: Весь час у них серйозні обличчя. Армандо – 50-літній самотній, мовчазний та стриманий чоловік, який мимоволі вибудовує модель турботливої поведінки, якої йому не вистачило від батька. Елдер – бешкетний юнак, якому теж не вистачало любові батька (той сидить у в’язниці). Підсвідомо він прагне віднайти цю близькість.
Діалоги: короткі, малослівні, не місткі. Режисер ніби навмисно прагне створити враження, що героям немає про що говорити, проте подеколи вони все ж ставлять одне одному обережні запитання, які допомагають назбирати трохи фактів. Мовчання та витримані паузи займають більшу частину хронометражу.
Особливості операторської роботи: глядачеві не дають побачити те, що бачить герой у повній мірі, тому що його «бачення» навмисно виглядає розмитим, воно не у фокусі. Оператор часто вдається до зйомки позаду героя, коли той йде або сидить, таким чином дозволяючи відчути себе спостерігачем. Нетипові крупні плани, наприклад, процес протезування зубів, рвана рана від ножа, а також часте використання крупних планів, аби показати розгублені обличчя героїв. Фільм відзнято у приглушених кольорах, переважно сіро-блакитно-гірчичних.
Акценти фільму: у стрічці майстерно показані процеси спостереження та милування. Головний герой настільки захоплено дивиться на юнака, що можна відчути його своєрідну одержимість. Він спостерігає, як той спить, їсть, просто знаходиться поряд. Цікаво, що під кінець фільму герої ніби міняються місцями. Армандо вже майже не дивиться на хлопця, в той час як той почав спостерігати за тими ж деталями (як спить, як їсть). Це дає змогу виділити певну формулу розвитку стосунків героїв: увага та доброта призводять до залежності, яка, в свою чергу, веде до уваги та відданості з боку одного героя та охолодження – з боку іншого.
Рецепт фестивального кіно (Венеція)
- Драматична історія;
- Мінімум теревенів, максимум осмислених діалогів та витриманих пауз;
- Нещасні або незадоволені життям герої;
- Мінімалістична зйомка – за смаком;
- Важлива життєва проблема (самотності, батьків та дітей);
- Більше крупних планів облич, аби краще передати емоції та внутрішній стан;
- Біблійні мотиви – за смаком;
- Корекція кольорів, яка доповнює сюжет.
Варто зазначити, що аналіз конкретних п’яти фільмів зовсім не свідчить про те, що ці характеристики притаманні лише їм. Наприклад, серед фільмів-переможців, які порушували проблеми батьків та дітей – «П’єта» Кіма Кі Дука (2012), самотності – «Форма води» Гільєрмо дель Торо (2017). А от до біблійних мотивів у своєму останньому фільмі вдався Даррен Аронофскі – «Мати!» (2017), проте стрічка не одержала нагород.
Венеційський кінофестиваль любить відкривати нові обличчя. З 2000 року лише одна людина двічі отримувала головну нагороду фестивалю – режисер Енг Лі та його стрічки «Горбата гора» (2005) та «Порочний зв’язок» (2007). Саме на цьому фестивалі дебютували із повнометражними стрічками Андрій Звягінцев та Лоренцо Віґас. Їх приклади свідчать про те, що Венеційський кінофестиваль готовий оцінювати нове, сучасне та незалежне кіно, режисером якого може бути навіть дебютант.
