Обмежена прем’єра фільму відбулася наприкінці грудня 1998 року в п’яти американських кінотеатрах. У такий спосіб продюсери встигли вступити того року в боротьбу за Оскар. Боротися довелося, між іншим, із «Врятувати рядового Райана», який врешті отримав п’ять статуеток, а «Тонка червона лінія» – жодної.

Офіційна прем’єра відбулася на Берлінале, де картина Теренса Маліка заслужено дістала Ведмедя. Так маестро показав, що в кіно можна повернутися після двадцятирічного мовчання, створивши радикально інший спосіб висловлювання про війну.

Саме з цього фільму починається той Теренс Малік, якого добре знає сучасний глядач, – абсолютно медитативний, а часом геть незрозумілий. Три складники «ТЧН», які найбільше вражають: акторський склад (Шон Пенн, Вуді Гаррельсон, Джон Траволта, Едрієн Броуді, Джон К’юсак та Джордж Клуні грають другорядних персонажів, а сцени з Міккі Рурком, Ґері Олдманом, Віго Мортенсеном та іншими зірками були взагалі вирізані під час монтажу), візуальна атмосфера пекла в раю (битва за острів Гуадалканал знімалася переважно у фантастичних тропічних лісах Австралії) і колосальна робота зі звуком – від шуму листя, пострілів та синхронів до саундтреку (музика Ганса Ціммера і Джона Павелла теж, на жаль, добряче постраждала від безжальності Маліка).