Варто було не випускати перелік раніше 28 грудня, аби включити в нього довгоочікуваний проект Netflix, що виправдав усі сподівання і навіть породив нові – стосовно наступних інтерактивних релізів платформи. Новий епізод «Чорного дзеркала» оповідає про розробника відеоігор, що у 80-х губиться у власному творінні, ментальному розладі та безлічі дивних інцидентів – а контролюєте все це ви, обираючи варіанти відповідей і дії головного героя. Так, «Бузогриз» не вигадує нічого нового – одна-єдина глава відеогри «Detroit: Become Human» дасть величезну фору епізоду «Чорного дзеркала» у варіативності подій, а інді-гра «The Stanley Parable» продемонструє знищення четвертої стіни справді високого штибу. Власне, це навіть не перший інтерактивний фільм – у 2016-му вже виходила «Пізня зміна», що, втім, все ж балансувала на межі з відеогрою, а в 2017-му Стівен Содерберг представив умовно-інтерактивний серіал «Мозаїка». Також це зовсім не перший фільм, що експлуатує причинно-наслідковий зв’язок – пригадайте будь-що, від простеньких варіацій на тему «Ефекту метелика», до класичного «Це дивовижне життя» Френка Капри та витонченого «Курити\Не курити» Алена Рене.

Чому ж тоді «Бузогриз» – справді важлива подія? Бо десь у паралельному світі ігрової індустрії розцвів і став культовим жанр «симулятора ходіння», де головним стає не відстріл супротивників і не переділ геополітики справжнього або вигаданого світу, а декорації, атмосфера, характери та, звісно, історія. Тобто інтерактивне кіно успішно існує на чужій території, поки прихильники традиційної кінотеатральної форми перегляду нічого про нього не знають і втрачають захопливі й часом драматичні оповіді на кшталт «Heavy Rain», «Beyond: Two Souls» (до слова, тут головні ролі зіграли Еллен Пейдж і Віллем Дефо), «The Beginner’s Guide», про який ми вже писали величенький матеріал, «Firewatch» та чималої решти. Netflix же виводить історії, якими керує глядач, на новий рівень аудиторії – уявляєте, скільки людей дізналися про інтерактивність разом із «Бузогризом»? Кілька років тому видатні режисери-автори наново відкрили для себе серіали, що обернулося на десятигодинну медитацію красою у «Молодому Папі», та експериментували з 3D, що подарувало нам «Піну» Віма Вендерса і «Любов» Гаспара Ное. Лишається тільки гадати, хто з них перший візьметься за інтерактивність, котра має всі шанси вирости у тренд. Інтерактивне кіно від Лінча або Трієра – сама ідея вражає, еге ж?